На Эверест в вышиванке: история украинца
27.07.2023 - 13:14
/ life.nv.ua
Украинец поднялся на Эверест в семейной вышиванке с орнаментом, который носил его дед.
Віталій Козубський зацікавився горами майже у 40 років. На українській Говерлі чоловік досі не був. Поза горами Козубський — директор комунального підприємства. Та він переконаний: у старості згадуватиме не роботу.
Тепер йому 44, і він зійшов на найвищу гору світу у вишиванці. Навіщо він це зробив, скільки це коштувало та як до його захоплення ставляться чотири доньки і дружина, Віталій розповів BBC News Україна.
Є життя до і після Евересту. Це така сама зарубка в біографії, як і створення сім'ї. Хоча для мене це не подвиг і не підкорення гори.
Подивіться на Еверест і на мене. Як я можу цю гору підкорити? Це якби блоха сіла на слона і підкорила слона.
Я зійшов у вишиванці і хотів донести, що ми — українці, і ми ходимо на Еверест.
Коли йдеш у такий похід, допускаєш дуже далеку імовірність, що може статися форс-мажор. Але він не більший, ніж коли ми їдемо автомобілем у довгу подорож.
Більшість людей, які там залишилися, просто не підготувалися — ні фізично, ні морально. Я не дуже люблю говорити «померли» чи «загинули», вони там залишилися. Адже вони і досі там.
Я бачив сімох. Мені розповіли, що ось це шерпа (Народність в Непалі, представники якої часто працюють провідниками. — Р ед.) із минулого року, а оце клієнт… років чотири тому. Десь показували — ось років 20 тому. Він там далі.
Переступати через них не доводилося, але на одного я випадково мало не сів.
У тому місці я замінював кисневий балон. Ми йшли вузьким виступом уночі, я побачив на шляху розширення і сів під цю «поличку». Коли шерпа посвітив мені ліхтариком, я побачив, що сиджу за 30 сантиметрів від минулорічного шерпи, який… Мені пояснили, що він ішов на спуск, сів тут відпочити — і все. Виснаження.
Я на Евересті напружився двічі. Один раз — коли на мені три рази замерзала киснева маска, і я не міг вдихнути.
Доводилося знімати її, чистити, бути без маски, потім вона знову замерзала і я знову її чистив. Це було на висоті приблизно 8600 м. Там на 70% менше кисню, ніж унизу. Дихаєш, як риба на березі. Три-п'ять хвилин без маски — і тебе вже веде.
Ще один момент був на сніговій піраміді перед вершиною. Мене трошки повело, і я відчув себе на межі втрати свідомості. Я злякався, що знепритомнію.
А якщо ти сам не переставляєш ноги, то залишаєшся там. Тобі дадуть максимум кисню, енергетик, зроблять адреналіновий укол, візьмуть під руки — приводитимуть до тями стільки, скільки зможуть. Але ніхто не візьме тебе на руки і не спустить із гори, тому що це фізично неможливо.
Я додав собі кисню, привів себе до тями, зрозумів, що я живчик і прокинувся. Одразу ж про цей страх і забув.
От кажуть, що про сім'ю не думав. Там точно не думав. Там не було жодних думок.